Друга книжка про Кролика, де образ головного персонажа (в його еволюції) вийшов ще виразніше, ще більше нагадала п’яного глобусника-географа: прагнення зберегти свободу, не обмежувати тих, хто поряд, знову призводить до самотності та розладу з близькими. Як і в першій книжці, Апдайк не втримався від смерті дитини—без цього, знову ж таки, можна було б обійтися: розрив із Лолітою описано не лише Набоковим. Соціального в романі більше: В’єтнам і кілька дещо зайвих ремінісценцій із висадки на Місяць. Місце чарівного пастора з першої книжки зайняв найфактурніший спритник-негр із артистичним гримасуванням і богошукачем.
Автор став трохи менше описувати непривабливі сторони зовнішності, а сексу стало помітно більше—пік революції, як-не-як. Попри певний наліт мильної опери, друга частина серії захоплює розвитком героя, десятком запам’ятовуваних сцен і майстерно промальованими персонажами. Чесність, міра в організації руху Кролика та навколо нього дають змогу цілком упізнати власний досвід із центральним персонажем і оцінити неоднозначність його стоїцизму. Відносини між ним і юною мандрівницею описані на найвищому рівні—автор не згрішив проти правди життя.