Зрада. Право на сина

— Не чіпай мене, — штовхаю його в груди, але він не випускає з тієї сталевої хватки.

— Я тобі сказав, — шипить в обличчя, — не дурій. Утихомирся й поговоримо. Як дорослі й адекватні люди.

— Адекватні? — шепочу я й підвищую голос. — Ти спиш із моєю сестрою! Із рідною сестрою! — знову штовхаю його в груди, захлинаючись від жаху й відрази до Макaра. — Скільки?!

— Два тижні, — лунає зарозумілий голос Жанни.

— Згинь, мерзотнице! — у люті гаркає Макар. — Або я тобі шию, виродку, зламаю!