— Повторюю: я проти розлучення, — Артур холодно усміхається, не відчувши ні провини, ні сорому.
— Інакше ти втратиш усе.
Я мовчу, бо якщо скажу хоч слово — зірвуся на сльози. Коханий чоловік перетворився на безпринципне чудовисько, а я проґавила цей момент.
— Я не люблю Карину, але вона носить мою дитину, — Артур втомлено масажує перенісся й заплющує очі.
— Так, у мене є коханка, і сталося так, що вона завагітніла. Але вона погоджується за певну суму на місяць не світитися в нашому житті.
Підіймає важкий погляд, від якого мені стає холодно:
— Твоя гордість тобі дорого коштуватиме, Віто. Мама тебе не вчила, що жінка має бути мудрою?