З часів семирічної війни

У центрі останнього твору — доля канцлера де Симонісса, мисливця за щастям при королівських дворах Германської імперії. Написані живо й захопливо, у найкращих традиціях жанру, романи передають побут, звичаї та колорит «галантної Саксонії» XVIII століття.
Половина XVIII століття: Німеччина була предметом мрій італійців та швейцарців; сидіти вдома їм не вдавалося. Зваблені прикладами своїх співвітчизників, вони залишали батьківщину й їхали до Німеччини, де при князівських і королівських дворах шукали собі щастя та кар’єри. І було чимало кар’єристів, які, вирушаючи з дому лише з якимось мішечком, наповненим лише сміливими надіями, продавали на чужині свою душу й совість, аби досягти омріяної мети, і поверталися додому вже з титулами — або й зовсім не поверталися, натомість виписували туди своїх бідних родичів і вели їх тією ж дорогою до чужого пирога.
Особливо багато таких іноземців було при берлінському та саксонському дворах… Володарі того часу, в інтересах внутрішньої політики, воліли оточувати себе такими людьми, які були здатні на все, — ніж своїми земляками, тобто місцевою «доморощеною» знаттю, що трималася значно зарозуміліше, брала участь у інтригах і загалом була менш слухняною. Бажаючи зменшити владу останніх, Август Сильний оточував себе італійцями та прибульцями з різних держав, маючи в них покірних виконавців своєї волі. Ця політика була в моді й при берлінському дворі.
З іноземцями не соромилися; перебуваючи далеко від батьківщини, вони були беззахисні. Влаштовуючись на службу, вони мали коритися начальству — тож і ставали добрими слугами. Інакше, якщо вони не слухалися, їх висилали без зайвих розмов до Кенігштайна або Шпандау, і ніхто не смів за них заступитися. Проте таке покарання рідше випадало на долю іноземців, ніж своїм співвітчизникам. Готовий кинутися й у вогонь, і у воду лише щоб висунутися вперед, якийсь прибулець швидко піднімався — і цілі колонії таких вискочок наповнювали німецькі резиденції.