«Тільки не продавай свою Кі, — шепотіла мама, бліднучи з кожним подихом. — Усе, що завгодно, тільки не продавай…
Я пам’ятав її слова, згадував щодня, але після її смерті витримав недовго — всього пів року. А що мені було робити? Кому потрібен худий підліток-невдаха з нікчемним талантом?
Мені лишилося тільки одне — продати свою енергію, свою Кі. Бідняки зазвичай продають Кі лише як підробіток або коли грошей треба разово. Я ж лише намагався відтягнути голодну смерть. Якщо ще трохи протягну, то після продажу Кі я просто не зможу вижити, бо буду надто ослабленим…»