Що може підкреслити цінність життя краще, ніж смерть? Роман-сповідь «Якщо шлях відчутний» малює виворіт одержимості Кіри, закоханої. Вона шукає причини випадковостей, старанно збирає клаптики шляху в єдине полотно. Вона сподівається обчислити той самий хибний поворот, який привів її до божевілля, але лише дедалі глибше й глибше тоне в рефлексіях. Наче відбиток у відбитку, автор пише книжку про Кіру, яка своєю чергою пише книжку про Германа. Її шматкове полотно оповіді сплетене з спогадів і снів. Композиційна головоломка сюжету, зміна епох і локацій, ліричні відступи — усе це виносить історію Кіри за межі звичної романтичної прози. Роман-стан, роман-ілюзія, роман-очікування переносить читача в лабіринт емоційної багатоманітності, де випадковий вибір прирікає героїв на безглуздий біг по колу самотності. Від першого погляду до останнього крику. Хто вийде з гри першим? Кому належить зробити головний вибір? Автор про вибір псевдоніма: «Чому Ніка Горн, а не, наприклад, Венді Лінч?» — запитаєте ви. По-перше, до Венді Лінч мені, на щастя, далеко. А по-друге, все трохи простіше й у рази приємніше, ніж із Венді. Асоціативний ряд — далекий, відсторонений, безчасовий, безтурботний — вивів мене на образ гірських височин. Там у горах, крім поезії, невідступно живе краса. Флора Піднебесної містить безліч цікавих назв, та мій вибір упав на цілющу квітку — Арніку гірську, що загоює рани й лікує серце. Далі сталося семантичне чаклунство: Арніка скоротилась до богині перемоги «Ніки», а Гірська — до закличного «Горн». Відтоді Ніка Горн звучить і зцілює, «говорить і показує» вам.
Музика: Анастасія Гончарова «Якщо шлях відчутний».