Денс, денс, денс

«Жодного промінця світла. Двері ліфта так само беззвучно зачинилися за моєю спиною, і ця темрява стала чорною, як бітумний лак. Я не бачив навіть власних рук. Зникла і музика. У прохолодному повітрі різко й гидко пахло якоюсь хіною.
І в цій безмежній темряві я стояв, не дихаючи, зовсім один».