Перша книга роману розповідає про те, як із строкатої юрби призовників у найтяжчих умовах складається цілком боєздатний і загалом згуртований колектив. Через багато що проходять майбутні солдати: постійне недоїдання, холод, вогкість — відсутність елементарних умов посилюється конфліктами між призовниками, між призовниками та їхніми командирами, та й між самими командирами не все гладко. На очах у хлопців командир забиває до смерті опущеного доходягу, відбувається розстріл двох братів-близнюків, які, не знаючи, самовільно залишили тимчасову частину, проводиться показовий суд над Зеленцовим. Автор описує апокаліптичну безвихідну картину солдатського побуту у тилових частинах, молодих людей, чия до того життя й так «у більшості було убоге, принизливе, голодне, складалося з черг, отримання пайків, талонів і ще з боротьби за врожай, який тут же забирали на користь суспільства». Окреме місце в книжці займають зимові хлібозаготівлі, на які в село було відряджено першу роту. Під час заготівель, де солдатам забезпечили добре харчування та догляд, сіра маса забитих людей перетворюється: зав’язуються романи з місцевими жінками (для багатьох — перші й останні), і виразно видно, що солдати — це всього лише хлопці.