«— Ми останнім часом не спілкувалися, але ти маєш право знати: я вагітна». Він піднімає брови: «— А чому ти прийшла до мене?» «— У мене нікого не було, крім тебе», — тримаюсь із останніх сил, щоб не розплакатися. «— Ця дитина не моя. Я тобі не вірю». Він розвертається й іде. «— Просто зараз ти робиш найбільшу помилку у своєму житті», — промовляю йому вслід. «— Помилку зробиш ти. Якщо залишиш цю дитину. *** Колись ми любили одне одного. Зараз у нього інша сім’я й п’ятирічна дочка. А в мене… холодне ліжко й дванадцятирічний син, від якого він колись, багато років тому, запропонував позбутися.»