Без Віри…

Я не хотів змін! Ніяких! Моє життя мене більш ніж влаштовувало. Своє становище я вишкреб собі в Судьби — і до того ж чесно! Ні тата, ні мами та жодні інші родичі не брали участі в моєму зростанні статків. За десять років я піднявся від будівельника-нелегала в Іспанії до власника власного будівельного бізнесу, власника інвестиційного портфеля з азійськими цінними паперами на кілька мільйонів, і громадянина Європейського Союзу. Були гроші, становище в суспільстві, залізне здоров’я й зовнішність молодого Дольфа Лундгрена.

А тепер знов мені тринадцять, я дворянин зі старовинного роду… і на цьому хороші новини закінчуються. Коротка характеристика, яку мені дав гімназійний педель: «Трохи нижче середнього!» — попри принизливу банальність, дуже точна. Батько п’є й грає, мати втекла від нього і живе окремо, сестри — дурепи з амбіціями, з грошима — повний провал!

Та, до речі! На дворі 1914-й, і в світі наближення Революції я вже не певен, чи рахувати моє дворянство бонусом, чи проблемою?