Мене звати Вікторія Загнібеда, і я — відьма. Звучить як визнання на зборах товариства анонімних алкоголіків. Але це справді так. Професори Академії Чарів, Чаклунства, Магії та Волшебства зітхнули з полегшенням, коли я залишала стіни свого закладу, й із почуттям виконаного обов’язку розподілили мене в село, куди вже сто років нікого не присилали. Мабуть, вони сподівалися, що славетні вчинки нікчемної учениці до них не дійдуть через дальність відстані. І що ж я їм таке зробила? Насправді, варто мені лише з’явитися на місці роботи — і таке почалося… Словом, ціла команда винищувачів не впорається. А я що? Я нічого. І чому мені не вірять?