— Ні. Ні, ні. Квіточко, що це таке? — мені вперше так страшно. — Чому мітка приносить смерть? Так не має бути. Ми ж пара. Так не має бути! — Тримайся, моя дівчинко. Все буде добре, чуєш мене? — Не закривай оченята, борись, ти ж сильна, я пам’ятаю. Я стискаю долоньку, що холоне, і цілу ніжні пальчики, які свого часу вліпили мені добрячого ляпаса. — Живи, моя дівчинко, тільки живи. Я клянуся тобі — знайду того, хто зробив це з нами. — Відступи від неї, геть! Не смій до неї наближатися! Що ти наробив?! Вовки женуть мене геть від справжньої. Хочеться вирватися крізь них, бо бути далеко нестерпно. Але перш ніж я встигаю зробити крок, чую голос молоденької дівчини. — На ньому заговор. Він невинний.