Отже, що маємо? П’ятдесят чотири роки досвіду в тілі сімнадцятирічного аристократа, дар, що показує справжній потенціал будь-кого, і квиток в один кінець до академії, куди відсилають тих, кого імперія вирішила забути.
Мій батько впевнений, що позбувся ганьби роду. Ну-ну.
Ці «безнадійні» не слабкі — просто їх ніколи нормально не вчили. А я пів життя тренував посередностей до рівня чемпіонів і бачу в кожному з них те, чого ніхто не бачить. Навіть вони самі.
Тож спасибі, батьку. Ти щойно подарував мені цілу академію голодних і злих підлітків, яким абсолютно нема чого втрачати. Тепер подивимось, що з цього вийде.