Втім, якщо взяти за приклад мою тітоньку Мілу, то її таке розмірене й впорядковане існування цілком влаштовувало. От тільки вона вже не ходила на роботу — бо була на пенсії. А замість відеоряду щовечора перед нею розкривався новий том детективного роману, обіцяючи нову порцію книжкового наркотика. У цьому справді є щось спільне.
Людина на якийсь час повністю “вимикається” з реальності, і на пару-трійку годин їй забезпечена цікава мандрівка в інший світ. У мене було щось подібне з відео: касети летіли одна за одною, — хоча, на відміну від моєї дорогої тітоньки, я продовжувала контролювати себе. Бо коли траплявся жахливий вечір, коли в неї під рукою не було нового роману, тітонька переживала справжнісіньку “ломку”. І починалося таке!
Мила й добра істота перетворювалася… ну не на скажену фурію, а принаймні на свою пряму протилежність. Міла тинялася з кута в кут і лаяла погоду, уряд, лікарів і сусідів на чому світ стоїть. Трудно витримавши пару таких вечорів, я з розумною обережністю стала робити запаси «кримінального чтива», передбачаючи можливе оскудіння тітоньчиних запасів. Мабуть, точно так само в сім’ях алкоголіків із запоями завжди є захована “на чорний день” пляшечка…