Невгамовна спрага

Я сиділа біля старої млинки(мельниці), дивилася на вогні у вікнах будинків. І уявляла, як люди на кухні за столом п’ють чай, розмовляють про дрібниці. Чужий затишний світ… У моєму світі була дорога в нікуди й страх зустріти перехожих. Мені двадцять п’ять, а за плечима — ціле життя. Довге й безрадісне… Я могла втекти, поїхати кудись. Грошей у мене не було, але це не біда. Я впораюся, як справлялася й раніше. Паспорт зі мною… Його доведеться знищити…

Про багато я думала, і лише думки про Мартіна гнала геть. Занадто боляче, занадто страшно… Луна сховалася за хмарами, і стало зовсім темно. Треба повертатися. У домі старого горіло світло. Він не спить, чекає на мене. Я була рада, що в мене є хоча б це сховище. Я відчинила двері, зайшла до прихожої… Тієї ж миті щось обрушилося мені на голову — цілий феєрверк вибухнув перед очима. І тут же згасло…