Невгамовна спрага

Я сиділа біля старої млиниці, дивилася на вогні у вікнах будинків. І уявляла, як люди на кухні за столом п’ють чай, говорять про дрібниці. Чужий затишний світ… У моєму ж — дорога в нікуди й страх зустріти перехожих. Мені двадцять п’ять років, а за плечима — ціле життя. Довге й безрадісне… Я можу втекти, поїхати кудись. Грошей у мене немає, але це не біда. Я впораюся, як і раніше. Паспорт зі мною… Його доведеться знищити…

Про багато я думала, і тільки думки про Мартіна гнала геть. Надто боляче, надто страшно… Місяць сховався за хмарами, і стало зовсім темно. Треба повертатися. У будинку старого горіло світло. Він не спить, чекає мене. Я була рада, що в мене є хоча б це сховище.

Я відчинила двері, зайшла в прихожу… У ту ж мить щось обрушилося мені на голову — цілий феєрверк вибухнув перед очима. І одразу згасло…