– Я одружуся з нею.
Ці слова впали в тишу двору, мов камінці у воду. Я відчула, як світ навколо мене хитнувся. Серце билося так сильно, що я боялася, ніби воно вискочить із грудей.
– Ти… що? – прошепотіла я.
Джамал подивився на мене, і в його погляді було щось, від чого мені затремтіло. Не від страху. Від чогось значно небезпечнішого.
– Бо так вирішив я, – сказав він, не відводячи очей. – Вона стає моєю дружиною. Точка.
– Це харам! – закричала Мар’ям, схопившись за серце. – Джамал, ти не можеш одружитися з дружиною свого батька! Це гріх!
– Харам! – підхопила Заміра. – Аллах покарає нас усіх за це!
Джамал повільно повернувся до них, і я побачила в його очах таку холодну лють, що в мене мороз пішов поза шкірою.
– Мені байдуже до ваших заборон, – тихо сказав він, але кожне слово прозвучало, наче удар батога. – Мені байдуже, що ви думаєте. Рішення ухвалено.
– Але в тебе є дружина! – закричала Заміра. – У тебе є дитина!