Господар кам'яних гір. Частина друга

Перше, на що звертаєш увагу в «Кам’яному поясі», — це сюжетна злагодженість, композиційна стрункість такої монументальної, багатопланової речі. Прекрасне знання історичного матеріалу й великий запас життєвих спостережень дозволяють Євгенію Федорову цікаво та виразно писати. Чи зображує він Петербург XVIII століття або далеку, чужу Бретань, чи веде розповідь про безмежно важку працю кабального рудокопа або про невеличкий прийом в Ермітажі в імператриці Катерини II — він дає історично правдиву й життєво переконливу картину. Автор показав цілу галерею запам’ятовуваних образів простих російських людей. Сміливий, непокірний Сен’ка Сокол, «хапкий і спритний» Митька Перстень, один із керівників башкирського повстання — Султан, талановитий кріпак-скрипаль Андрійка Воробишкін, старий майстерко Голубок, скромний батько Савва, який зрозумів, що правда на боці Пугачова, — усі вони постають перед нашими очима як живі. Просто, але виразно описана в трилогії природа — орловські степи й суворий, величний Урал, гірська сніжна Швейцарія і квітуча Ломбардійська долина. Євген Федоров широко використовує народну мову, звертається до народних сказань і легенд, які й досі живі на Уралі.