Якби Адель хоч раз… хоч один проклятий раз звернула на нього увагу! Поговорила б із ним по-доброму, за руку взяла — може, він би й не знущався над нею. От тобі відмінниця, слухняна дівчинка. Усміхалася всім підряд, але не йому. Не йому! Посміла його не помітити!
І вона платила за цю помилку кожен день від дзвінка до дзвінка.
Але не встиг він озирнутися — вже випускний, строк її тиранії над ним підійшов до кінця. Пташка вислизнула, шкода. Найгірше — інтерес до Адель не пропав. Вісім років як не було, а його все одно тягне до неї, зате вона його ненавидить — лютуюче. Та що, якби Гліб Жаров захоче змінити сценарій і стати для неї не колишнім мучителем, а справжнім коханням?