«Стоп, почекай», — кажу я, схопивши дівчину за плече. — «Не чіпай мене», — шипить вона, наче перелякана кішка. Її губи набрякли від удару, синяк на вилиці та подряпина на брові. Вона гарна й нахабна. Схоже, я десь її бачив, але не можу згадати де саме.
— Ми знайомі? — питаю, витираючи краплю крові з її брови.
— Навіть не надійся, — вона відхиляє мою руку.
— Дурень! Вона просто йде геть, зухвало махнувши своїм русявим хвостом.
— Ми ще обов’язково зустрінемося, Котеня, — кажу їй, сміючись, коли вона показує мені середній палець і скривлює губи.
Дарма ти так, дівчинко. Я обов’язково повернуся за тобою. Тепер втекти не вийде.