Я — зомбі, мислячий зомбі.
Але моє життя ходячого мерця обернулося суцільним тлінням.
Я виявився настільки немічним, що не міг вирвати здобичі крутішої за мене й нормально перекусити, як би не старався. Голод доконав так, що навіть мій котелок ледь-ледь варив!
Хай я й помер колись, але думки про неминучу загибель вганяли в депресію й смуток навіть у шкурі ходячого мерця. То що залишається зомбі, який не може вгамувати голод?
Але одного разу якийсь некромант покликав мене у свій світ і почав віддавати мені незрозумілі накази — тоді я вдарив що є сили й з’їв його. М’ясо виявилося старим і затхлим, але кого хвилює смак їжі, коли шлунок голодний? З’ївши мозок горе-кликальника, я дізнався універсальну мову континенту, основи магії та виклик нежиті…
Ну, подивимось, як там наші східні колеги пишуть «попаданку» ;)
Продовження буде…