Книга Анатолія Гладиліна — це погляд на сучасне французьке суспільство очима людини з глибоко вкоріненим російським світосприйняттям. Живши у Франції понад тридцять років, письменник з іронією пише про «тяжке» життя пересічних французів і кепкує з їхніх обивательських страхів. Письменник віддає шану традиціям французького суспільства, але жорстко критикує його слабкі сторони: «Уявіть собі, що в Париж приїде група хлопців із Люберців Підмосков’я і почне “прошкувати” вулицями. Ну, поб’ють хлопці з десяток худеньких французьких поліцейських, однак у кінці кінців їх обов’язково заарештують... Інша річ, якщо серед “люберців” виявляться чорні й араби. Тоді, якщо поліція спробує їх затримати на місці злочину, треба буде витошно кричати, показуючи пальцем на поліцейських: “Расисти, расисти!” Різнокольорна юрба паризьких мешканців негайно прийде на допомогу, дружно накинуться на поліцейських, і тоді завдання поліцейських — самим понести ноги якнайшвидше».