Живе розкішне пекло

«Морю сниться, ніби воно — небо»: Ізабель тікає до Іспанії з Латинської Америки від диктаторського режиму. У новому місці вона знайомиться з таким самим іммігрантом — поетом і перекладачем на ім’я Авенданьо. Та минуле, як і раніше, переслідує обох, і з незрозумілої причини Авенданьо повертається на батьківщину, де зникає без сліду. У квартирі Ізабель вона знаходить два тексти, над якими працював поет: спогади про перебування в полоні під час революції та переклад давнього окультного трактату. На їхніх сторінках, просочених кров’ю й стражданнями, поступово розгортається жахлива картина того, що насправді сталося в країні, з якої Ізабель вирвалася так важко. І що більше вона читає, то сильніше в ній зростає необґрунтоване бажання повернутися додому — на власний страх і ризик. Туди, де пробуджується щось страшне, заховане туманом і забобонами, але безумовно живе.

«Пробило серце горю час»: бібліотекар, який займається каталогізацією фольклорних записів із півдня США, несподівано натрапляє на пісню, за легендами складену самим дияволом. І ця мелодія має моторошний, загрозливий вплив на реальність навколо. Прагнучи зняти з себе морок, головний герой хоче знайти місце, де було зроблено запис. І цей шлях приведе його до таємниці, яку, мабуть, не варто відкривати простим смертним.