Жорстокий розлучення в 45

— Я збив людину, — сказав чоловік, не підводячи очей. — Я трохи був нетверезий.

— Що?.. — мій голос затремтів.

— Він мертвий. Альо, мені не можна в тюрму. Я депутат. Розумієш? Це буде кінець моєї кар’єри.

— Чого ти хочеш від мене? — прошепотіла я.

— Алечка, візьми все на себе. Скажи, що ти була за кермом. У тебе бездоганна репутація, наші діти виросли, ніхто не постраждає…

— Окрім мене…

— Я доможуся, щоб тобі дали умовний строк. Але якщо не вийде, ти просидиш недовго й будеш у комфортних умовах. Обіцяю тобі.

І я повірила.

* * *

Я прожила з Демідом двадцять років. Любила, прощала, рятувала його від його демонів. Але тієї ночі все змінилося.

Взявши всю провину на себе й підписавши визнання, я думала, що рятую чоловіка. Насправді — я підписала собі вирок.

Опинившись у пастці його амбіцій, брехні та жорстоких ігор, я втратила все — чесне ім’я, свободу, віру в кохання.

Та під попелом зради прокинулася не слабкість… а лють.