Що може бути страшнішим за самотність? Коли нікому поговорити, окрім собаки? Коли єдиний син відвернувся від тебе й здається, що ти нікому не потрібна в цілому світі, і що все найкраще вже позаду?
Євгенія багато разів чула, що так буває, але ніколи не думала, що це станеться з нею. Однак — сталося. І тепер треба було думати, як жити далі, як упоратися з тугою, що накочувала так часто й так недоречно.
«Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Цю фразу Сент-Екзюпері ми повторюємо так часто, що вона стала затертою, навіть банальною. Але іншого рецепту від самотності, крім як знайти людину, якій ще гірше, ніж тобі, і — допомогти, зігріти, «приручити» — немає. Порадити дрібницями: тарілкою гарячого супу в холодну погоду, простим олів’є в новорічну ніч, вимитими до блиску підлогами й нарядженою ялинкою.
Для Євгенії це стало рецептом від туги, ліками від самотності.