— Генa! — забувши про комфорт сусідів, почала кричати й бити ногами в двері. — Я знаю, що ти вдома! Відкрий!
— Його тут немає, з динаміка замка пролунав обережний голос сестри.
Спочатку я не повірила в те, що відбувається. Як таке можливо? Я навіть зробила крок назад, натрапила на один із боксов і ледь не втратила рівновагу. Щоб не впасти, схопилася за стіну.
— Віка? — я була розгублена, але голос цього не видав. — Відкрий двері! Моя біометрія не проходить!
— Я знаю, — відповіла сестра. — Ми змінили коди.
— Що значить «ми змінили»?
— Ми з Геником. Ти тут більше не живеш.
— З Геником? — я кліпнула.
— Так. Забирайся! Не смій відбирати його! У тебе й так усе є! А Геник — мій! Чуєш?
Я чула. І не знала, що зараз мене вразило більше: те, що моя рідна сестра спить із моїм чоловіком, чи те, що Гена перетворився на Геника.