Пригоди тривають. Але чи можна це назвати пригодами? Кров, сльози, смерть… І величезна відповідальність за поранених, за хворих… та вже за все село й округу!
Кінець 1916 року. Наш сучасник у тілі лікаря земської лікарні. Ситуація загострюється: з’являються заздрісники й нові вороги. Старі вороги теж не дрімають… як і шпигуни.
А найголовніший ворог — тиф!
І що робити? Робити свою справу й робити її. Лікувати, йти до кінця, боротися й не здаватися!