Як не крути — все пішло за планом. Добре й правильно. Та ніхто ж не напише про це легенду й не складе книжку. Максимум пісню заспівають. А раз у ваших руках друга частина історії Зелірії та її мешканців — отже Максу, Хамці й усім іншим знову “пішло туди, куди в Хамки фіолетове”. Важко повірити, що «квітучий сад» Зелірії став сумішшю прохідного двору й табору біженців, але ще важче тепер із цим щось зробити…