У повісті 1864 року «Записки з підпілля» Достоєвський піднімає питання взаємин окремої людини із довколишнім світом. Виразно й яскраво автор подає сповідь особистості з свідомістю трагічно розірваною, показуючи всі рухи та відтінки її душі. Головний герой повісті — підпільна людина — це збірний образ, певного «маленької людини». Вона замкнена й озлоблена, не має можливості для самореалізації, відчуває лише фальш, розтління та дурість життя. Він не бажає, як оточення, підкорити власну волю законам необхідності, приймаючи всіма визнані правила; герой вважає, що людина має право віддаватися своїм примхам і бажанням.