«Ми одружимося», — заявляє друг, вганяючи мене в ступор своїм освідченням.
— Як це одружимося? Навіщо? — я розгублено бурмочу, а сама не зупиняюся й продовжую хитати немовля, яке заснуло в моїх руках.
Його сина. Від іншої дівчини.
— Тобі треба приховати від усіх зраду нареченого, так? Ти ж цього хотіла? Не скасовувати весілля? — я киваю, зовсім не розуміючи, на що підписуюся зараз.
— А мені потрібна дружина, щоб моя дитина залишилась зі мною, — відрізає він категорично й переводить погляд на підкидаша.