Майже двадцять років минуло з останньої війни, в якій зійшлися між собою держави Оветти. Зійшлися — і якщо не розсипалися на друзки, то бодай пішли тріщинами та розвалилися на частини. Але зло, що влаштувалося на давній землі, не зникло. Воно перечекало час, вирощуючи саме себе. Впилося в ґрунт, як корінь зламаного бур’яну. Розчинилося, як гірка сіль. Налилося отрутою, як заборонений плід. І ось настав час плодоносити.
Збирач урожаю вхопився за кривий стовбур, покликав далеких гостей і пустив спокусливий слух для ближніх. Скоро вони зустрінуться одне з одним — колишній майже бог і тисячолітній чаклун; великий тан розвіяного степового воїнства і мати його дитини; спадкоємець загиблого царства та загадковий мисливець, воїн і нащадок демона; лісова коротунка та добрий велетень; демон, що прокидається, і дівчисько-ураган. Вони вже близько. Вони рухаються назустріч одне одному й збираються не на дружню гулянку.