Венцеслав, царствений спадкоємець, відомий як Кощій за свою безсмертність, заслужену подвигами. А я — Златоцвіт, дочка млинаря, в якій прокинувся дар Яґини. Ми настільки різні, що наше єднання здається неможливим, але якась сила притягує нас одне до одного, мов дві половини одного цілого. Як можна одночасно відчувати ненависть і любов?***
— Чого уставився? Рудих не бачив?
— Рудих бачив, але не таких, як ти, — відповів Венцеслав, розглядаючи мене дивним поглядом.
— Яких?
— Вогненно-рудих!
— Не ображай! — я почала збирати магію в руці.
— Просто встановлюю істину! — він усміхнувся так, що моє серце на мить зупинилося.
— Що ти робиш? — здивовано спитала я.
— Ох, ти й проста невігласка! — фиркнув він, відвертаючись.
О, я невігласка?!
— А ти бліда поганка! — я розлютилася, і відро болотяної жижі обрушилося на Кощія. На додачу на його голову всілася товста жаба.