Я тебе знищу

Я побачив Софію вперше, коли їй було дев’ятнадцять: вона сиділа в мене на колінах у мого кореша, хитала тонкою ніжкою в капроновій панчосі, край якої було видно з-під коротенької спіднички, й дивилася на мене так, ніби в цій кімнаті, крім нас, нікого більше не було. Тоді я зрозумів, що в мене більше немає друга: заради неї я був готовий прибрати з мого шляху будь-кого й будь-яким способом — у рівному бою чи зрадою — не важливо, вона — моя. І врешті так і сталося. У черговій зі сварок, з моєї не такої вже легкої руки, він отримав кулю прямо між очі. Чи терзала мене тоді совість? Ні. Мені хотілося донести до неї одну просту істину: від мене вона піде лише тоді, коли я сам цього захочу.