Навіть за життя Антоніну Миколаївну Пирожкову (1909–2010) називали однією з великих вдів. Сорок років вона спочатку чекала повернення Ісаака Бабеля, якого органи НКВС заарештували в 1939 році, а потім, першою після смерті диктатора, домоглася посмертної реабілітації чоловіка. Вона «пробивала» його твори, збирала спогади про нього й написала свої.
У них вона намагалася «відновити риси людини, наділеної великою душевною добротою, пристрасним інтересом до людей і чудесним даром їх зображення…»
Цей чудесний дар був даний і самій А. Н. Пирожковій. Вона мала пряме відношення до створення «великого стилю»; її інженерному пера належать шедеври московського метро — станції «Площа Революції», «Павелецька», дві «Київські». Ця книга — теж свого роду «великий стиль». Сибір, Москва, Кавказ, Європа — і, по суті, весь ХХ століття. Герої мемуарів — разом із Бабелем, поруч із Бабелем, після Бабеля: С. Ейзенштейн, С. Міхоелс, Ю. Ердман, Ю. Олеша, Е. Пешкова, І. Еренбург, колеги — відомі інженери метро-будування, політичні діячі Авель Енукідзе й Бетал Калмиков. І поруч — просто люди, незалежно від їхнього рангу й звання — зовсім по-бабелівськи.