«Готуйся», — відрубав я. — «Ти їдеш зі мною!» «Ні», — відрізала Регіна, обіймаючи себе руками. Два кроки — і я опинився навпроти неї. Притиснув долоні до стіни, замикаючи її в кільці власних рук: — «Так, Регіно! Зараз ти збереш свої речі й поїдеш зі мною. Плювати на все, чуєш?» — прошепотів я, нахилившись до неї. — «Ти моя. І завжди була моєю. Ти розлучишся, а я забуду, що десять років тому ти не захотіла народити мою дитину…»
Вона різко підвела голову, замахнулася… Хлопок, але я не відчув болю. Я бачив лише блакитні очі, які метали блискавки, і нічого не розумів.
«Регіна…» — голос сів і захрип.
«Ти тоді зробила аборт?» Історія Капацького. Не легка! Містить нецензурну лайку.