Продовження роману «Коли мовчать гетери»: минуло двадцять років. Москва стала іншою, влада змінила обличчя, але правила лишилися колишніми — все та ж давня партія.
1975 рік. Ніч. Кремлівська лікарня завмирає під казенним світлом. Коридором закритого крила йде жінка в білому халаті — безшумно, вивірено, наче привид. Під тканиною — французьке мереживо, крихітний виклик радянській стерильності. За годину її не стане. За добу її поховають із почестями. А ще через пів року її дочка опиниться в тому самому борделі, де загинула мати, — не розуміючи, що ступає стежкою, просоченою чужою кров’ю та партійним одеколоном. Вона не знає, що борделем керує тисячолітній інкуб із кабінетів ЦК. Що серед кланів суккубів назріває заколот. І що проти безсмертного зла є лише одне знаряддя — давнє, плотське й жіноче.
Цей текст — художня вигадка. В його основі лежать реальні історичні обставини та суспільні настрої середини 1970-х. Усі дійові особи, їхні історії та репліки створені автором. Будь-які збіги з реальними людьми випадкові.