Винних б'ють

«Не пам’ятаю, не пам’ятаю, мент» — таке прізвисько-рядок є автобіографією старшого слідчого Сергія Кубріна. Уродженець Кузнецька, він пройшов строкову службу в армії шифрувальником, дослужився до капітана МВС, став переможцем премії «Лицей», поїхав розслідувати справи на федеральну територію «Сіріус» у Сочі — але через рік повернувся на службу в Пензу, бо «кожен має повертатися додому».

До книги «Винуватих б’ють» увійшли цикл оповідань «Мирний житель» про крадіїв, притони й оперативника карного розшуку Жаркова, підбірка армійських історій «Додому страшенно хочеться» та «Речові докази» — замальовки в дусі довлатовського «Соло на Ундервуді» про будні слідчого й письменника.

«Почав читати — одразу перехопило подих: так точно, без пафосу й фальшивої жестикуляції, влучання.

Добре читати написане людиною, яка — жила, яка — не вдає, як зараз багато хто. Йому нема потреби; він просто вміє розповідати. Вірю кожному слову.

Чудовий автор. Хотів би написати — хороший хлопець, але я з ним не знайомий; просто так здалося. У житті таких ще зустрічають, у літературі — все рідше. Але тепер вони є». Захар Прилєпін

«Кубрін — випадок унікальний.

У міліції працювали десятки письменників — але всі вони, за рідкісними винятками, згодом стали авторами детективного жанру, “розважальниками”.

Кубрін же не робить “жанр” — він хоче більшого, він рветься до Чехова або, можливо, до Довлатова, хоче перевершити матеріал і досягти висоти відвертої й прямої розмови про людські пристрасті. Саме тому на нього слід звернути увагу, ось за що його треба цінувати». Андрій Рубанов