Повернутися до Портленда

2 год. 12 хв.

Мова російська

Автор Віктор Улін

Читець Мішель

Однак небо безжиттєве. На висотах до сімдесяти метрів там миготять птахи, до двохсот — заносить комах. Ще вище зрідка ревуть літаки, ракети рвуться знищити те, що лишилося від озонового шару. Після стратосфери повітря поступово стоншується, далі простягається чорна порожнеча. Мерехтять зорі, крутяться планети, летять метеори — беззвучно, бо навіть свистіти там нема чому. Та вже точно там немає що робити богу.

Я не вірю ні в що; мій технічний склад розуму не дозволяє допускати існування чогось студнеподібного, непіддаваного аналізу. Але якщо вже розділяти категорії неприпустимого, мені значно ближче життєлюбна єгипетська Астарта, ніж худорлявий Ісус у оточенні ангелів, позбавлених вторинних статевих ознак.

Якщо бог існує, то він — у землі. Її надра нескінченні, а родючий шар живить усе живе. Те, що ще глибше — ад, теж нічого не означає: крайнощі змикаються. Я думаю про це, коли дивлюся на тополі, що прокидаються. Тьмяно-червоні китички за день-два зміняться дрібним листячком, покривало стане зеленим. Щороку дерева по-новому готуються до чергового витка життя, хоча не знають, що їх чекає.