Як інколи хочеться трішки любові й тепла, але вони тобі не дані. Тобі дано лише обов’язок. Особливо якщо ти — Палач. Світ падає до твоїх ніг, та чи потрібно це тобі самому? Навряд. Тобі давно байдуже все. Але обов’язок є обов’язок, з ним не посперечаєшся. І ти йдеш, тисячоліття за тисячоліттям, аж поки на дорозі не трапляється маленька така, блакитна планета. Земля. Планета, яка змусила ожити твою мертву душу. Планета, що дала тобі надію на спокій. Не на любов, ні — на спокій. Лише. Але й заради цього тобі спершу доведеться виростити собі зміну, бо на Землі народився новий Палач…