Отже, мова знову йде про ту саму Вольху Редну (на мій погляд, правильніше було б називати її вРедною). Минуло не так уже й багато часу, і школа з гордістю випустила юну адептку у світ. Хороший виш зобов’язаний працевлаштовувати своїх випускників. Вольху направили в якийсь тамтешній просунутий палац. Але…
я ж казала, що вРедна. Після такого спектаклю, який вона там влаштувала, думаю, там узагалі більше ніколи не захочуть бачити відьом. А після цього Вольха вирішила самостійно працевлаштуватися все в ту ж Догеву, ближче, отже, до Льона. І от звідси все й пішло не так, як хотілося б Вольсі. Як то кажуть, була б дупа, а пригоди на неї знайдуться. Вочевидь, дупа у Вольхи просто відмінна. Після приїзду до Догеви з’ясовується, що Льон ускакав бозна-куди. Ну, звісно ж, Вольсі треба знати, куди саме. Поки триває пошук цього самого Льона, на Вольху валяться довгоочікувані пригоди. Усякі там тварюки, монстри, яких за пристойну платню належить відправляти на той світ. Далі — краще. Льона треба привести до норми, бо якась гидота зробила йому бо-бо, і з прикрості він не може перевтілитися з вовка в людину. Дорогою трапляються цілком чарівні супутники у вигляді хохлушки з кумедною говіркою та ще одного вампіра. Компанія що треба. Ось у такому веселому настрої Вольха вирушає на доволі ризиковане підприємство — замикання Відьминого кола. Коротше кажучи, коло, як і належить, замкнулося. Вольха і Льон розкривають одне одному обійми, і відбувається таке щемливе зізнання в коханні, що я аж хустинку забруднила.