Ваша взяла, Дживс!

Пелем Гренвіл Вудхауз (Pelham Grenville Wodehouse; 15 жовтня 1881 — 14 лютого 1975) продовжував світову літературну традицію, закладену в англійській літературі—ймовірно ще Шекспіром і продовжену Стерном, Свіфтом, Стівенсоном, Честертоном і Джеромом.

У російській літературі цю традицію тією чи іншою мірою підтримали Гоголь, Салтиков-Щедрін, Достоєвський, Булгаков, Зощенко та, звісно, Ільф і Петров.

На адресу творчості Вудхауза можна сказати багато лесті, що, ймовірно, й роблять літературознавці, а читачів, які не читають передмов і не знайомі з Вудхаузом, можливо, переконають саме такі цікаві факти.

Влітку 1936 року в одній із привілейованих англійських шкіл стався дивний випадок. У клас убіг учитель словесності Т. Х. Уайт і сказав: «Честертон помер. Тепер наш найкращий письменник — Вудхауз».

Саме Пелему Вудхаузу приписують фразу «Елементарно, Ватсон» («Elementary, my dear Watson»), яку ніколи не вживав Конан Дойл і яка згодом з’явилася у фільмах про Шерлока Холмса. У такому вигляді вона вперше була використана в романі Вудхауза «Псміт журналіст».

Сага про Дживса й Вустера, мабуть, найвідоміший і найчитабельніший комплект творів Вудхауза. Його можна охарактеризувати термінами «гумористична проза», «іронічна проза», «комедія ситуацій». Сюжети творів Вудхауза нескладні, але клас письменника якраз і проявляється в тому, що з будь-якого сюжету він може зробити річ, здатну змусити читача не відриватися від книги, інколи навіть забуваючи про природні потреби.

Охарактеризовуючи взаємини головних героїв саги, можна сказати таке.

Дживс — особистий камердинер і «слуга на всі випадки життя» — заслужено служе серед друзів, родичів і знайомих Бертрама Вустера як неперевершений майстер мудрих житейських порад — і постійно відповідає цій своїй репутації. Вустер же вважає себе неперевершеним майстром світського поводження й знавцем взаємин між представницями прекрасної статі та статі, обтяженої всіма іншими чеснотами; причому, як з’ясовується в ході сюжетів, це його глибоке й самовпевнене помилкове уявлення. У результаті, коли Бертрам не може, попри всі докладені зусилля, самостійно виплутатися з чергової пригоди, у яку його буквально затягують його дуже нелюблена тітка Агата або кохана тітонька Далія, йому лишається лише кликати на допомогу свого камердинера й зрештою вимушено визнати: «Ваш виграв, Дживс».

У хронології саги про Дживса й Вустера це перший роман, у якому власне закладається основа всіх наступних романів: їхні сюжети зазвичай розвиваються під загрозою неминучого одруження Вустера з романтичною Мадлен Бассет, від якої (будь-якого шлюбу, з нею чи з будь-ким іншим) він намагається всіма силами уникнути. Тут Бертрам ще намагається зберегти своє реноме й навіть намагається повчати Дживса. Надалі він відмовиться від цих спроб і розглядатиме його як панацею від усіх своїх бід у будь-якій ситуації.