Двадцяте століття відзначалося бурхливою діяльністю наукових кіл країни: на карту наносилися мало досліджені території. Далекий Схід тоді був малозаселеним і зовсім не вивченим місцем. Після того як цей регіон остаточно закріпився за Російською імперією, сюди пішли наукові експедиції для обстеження цих важкодоступних місць. Пржевальський, Венюков, Іванов — і звісно ж? Арсеньєв. Володимир Клавдійович Арсеньєв — відома постать в історії досліджень Далекого Сходу. Основною спеціалізацією його була топографія, але, окрім цього, він цікавився: етнографією, зоологією, ботанікою та літературою. «Дерсу Узала», «По уссурійському краю», «В горах Сіхоте-Аліня» принесли йому не меншу популярність, ніж наукові дослідження.
Володимир Клавдійович Арсеньєв — найвідоміший росіянин в історії досліджень Далекого Сходу. Він легко знаходив спільну мову з представниками корінних народів. «Білий капітан» — заслужено називали Арсеньєва багато народів: його шанобливе ставлення до культури, традицій і звичаїв аборигенів послужило йому доброю славою на весь Далекий Схід. Мабуть, тому він так легко знаходив для своїх мандрівок провідників із числа гольдів, тунгусів і китайців. У найважчій експедиції, про яку йтиметься в цій книзі, йому допомагав китаєць Чжан Бао. Величезну територію потрібно було вивчити й описати менш ніж за два роки, сповнених небезпеками, розчаруваннями та втратами.