Університетські будні
6 год. 0 хв.
У літератури є один закон: треба захопитися самому, і тоді ти захопиш інших. Якщо щось дуже хочеться написати — просто напиши, і тоді заспокоїшся сам, і матеріал буде добрий. Я досі до кінця не розумію, звідки взялися «Університетські будні».
Колись я працював в університеті на кафедрі історії російської літератури лаборантом і писав короткі історії — частково злі, частково божевільні, частково абсурдні, у дусі Хармса. З часом я їх переробив, і виникли «Університетські історії» — перша частина «Університетських буднів». Потім «Університетські історії» вийшли на LitRes, і треба було зупинитися, але матеріал був гарячий, цікавий, і історії все пишуться й пишуться.
І ще я помітив: зараз у літературі найважливіше — ритм. Людина вічно читає на бігу й думає на бігу. Тому чудово, що історії теж пишуться на бігу й виникають яскравими спалахами.
Колись я працював в університеті на кафедрі історії російської літератури лаборантом і писав короткі історії — частково злі, частково божевільні, частково абсурдні, у дусі Хармса. З часом я їх переробив, і виникли «Університетські історії» — перша частина «Університетських буднів». Потім «Університетські історії» вийшли на LitRes, і треба було зупинитися, але матеріал був гарячий, цікавий, і історії все пишуться й пишуться.
І ще я помітив: зараз у літературі найважливіше — ритм. Людина вічно читає на бігу й думає на бігу. Тому чудово, що історії теж пишуться на бігу й виникають яскравими спалахами.
