— Сиди тихо! — гучним шепотом кажу я, засовуючи під сходи чоловіка, якого щойно мало не збили з ніг.
Дракон не оцінив мого жесту, а я, можна сказати, через нього й не встигла дістатися до своєї кімнати.
— Ректор довідався про вечірку, — повідомляю я. — Якби він нас упіймав, то точно не відбулися б лише доганою, — поспішаю просвітити спільника по нещастю, від якої біди я його щойно врятувала.
Не чекаючи відповіді дракона, повзу далі, щоб розвідати обстановку, і в ту ж мить відчуваю, як моє вухо обпалює гаряче дихання.
— Тобі пощастило, дорога. Ректор уже тебе спіймав…