Коли Олена Павлова ще лише влаштовувалася на роботу до відділення імуногенетики однієї пражської медичної клініки, вона зустріла лікаря, який намагався вирвати наукову роботу з «пащі» муфлона. Лікареві вдалося врятувати роботу, а Олені — стати співробітницею лабораторії, подружитися з різнобарвним веселим колективом і згодом почати вести щоденник. Саме з цього щоденника й народилася ця книжка — збірник кумедних і повчальних історій про добрих людей, які вміють і працювати, і відпочивати, і сміятися над собою та над людьми навколо.
А муфлони — дружні, хоча й дикі предки хатніх баранів — так і бродять у заростях довкола клініки. І періодично їдять наукові праці, стаючи все розумнішими та розумнішими.