«Напередодні Святвечора в Можаровці вчитель земської школи, Миколай Нилич Турбін, займався дуже неохоче. Клас був наполовину порожній. Турбін із зусиллям тягнув заняття до половини другої. За останній час у багатьох неприємностях і виснажливій роботі він підкріплював себе напруженим очікуванням свята й надією з’їздити додому. Але їхати виявилося не на що. Турбін давно вже зрозумів, що нікуди не поїде, та сказати собі це визначено все відтягував. Тепер найбільше хотілося залишитися одному. „Обговоримо, обговоримо!“ — думав він непокойно, прикриваючи очі, і ребята думали, що він або сердиться, або нездоровий. І правда, під кінець занять у нього почало ломити в лівому боці голови…»