Вагітність — не хвороба. Але коли твій чоловік-оборотень чує спадкоємця за версту, а клан вимагає «малого вовчика до повні», хочеться втекти у світ людей. Шкода тільки, що там теж не сховаєшся:
— Вейлін, я не інкубатор! — намагаюся пояснити йому, поки він облаштовує дитячу.
— Наш син гідний найкращого.
Та син — лише початок.
Тіні минулого підіймаються в мене за спиною. Хтось полює за нашим малюком. Батько Вейліна вимагає неможливого. А Гару — таємничий дух — впливає не тільки на моє життя. І тепер я знаю: мій чоловік уміє перетворюватися не лише на вовка, а й на невгамовного впертюха.
Коли клани оголошують війну, а в моїй медичній картці пишуть: «спадкоємець із вовчою ДНК та аномалією розвитку», лишаються два варіанти:
1) Сховатися в лісі, народжувати в барлозі й сподіватися, що нас там не знайдуть.
2) Стати найнебезпечнішою мамою в історії оборотнів.
Але Вейлін голосує за третій пункт:
— Народимо доньку. Я знаю, що треба робити…
P.S. Якщо ви думали, що пологи — це страшно, ви просто не бачили, як Вейлін виє на УЗД…