Цивілізація. Чим Захід відрізняється від решти світу

На початку XV століття світ помітно відрізнявся від теперішнього. Нас вразив би контраст між могутньою Азією та Європою, що страждає від голоду, міжусобиць та епідемій; між анархічною Північною Америкою та імперіями Центральної й Південної Америки. Ідея, що Захід здатен домінувати у світі — військово, економічно чи культурно — тоді здавалася б дивною. Та втім, наступні пів тисячоліття західні країни задавали тон. Скандально відомий британський історик відновлює «рецепт успіху Заходу» й ставить запитання, чи варто в наш час говорити про його «захід сонця».

«Я намагаюся згадати, де й коли вперше поставив собі це запитання: у 2005 році в Шанхаї, гуляючи на набережній Вайтань? Чи в 2008 році в задимленому, запиленому Чунцині, намагаючись слідом за місцевим функціонером-комуністом побачити в величезній купі щебеню фінансову Мекку Південно-Західного Китаю? А може, це сталося у 2009 році в Карнегі-холі? Я сидів, зачарований музикою Енджел Лам — сліпуче талановитої молодої китайської композиторки, що втілювала “орієнталізацію” класики. Так, імовірно, на кінець першого десятиліття XXI століття я ясно зрозумів: кінець настав 500-літній могутності Заходу.

І ось воно — питання, яке здається мені найцікавішим серед тих, що постали перед істориками нового часу: чому приблизно з 1500 року жменька малих держав на західному краї Євразії почала керувати рештою світу, зокрема густонаселеними, розвиненими країнами Східної Євразії? А якщо ми зможемо знайти переконливе пояснення панування Заходу, чи зможемо ми передбачити його майбутнє? Чи справді ми спостерігаємо нове розквітання Сходу? Невже ми стали свідками кінця епохи, коли значна частка населення планети в тій чи іншій мірі підкорялася цивілізації, що виникла у Західній Європі в епоху Відродження та Реформації, рушійною силою якої були наукова революція й Просвітництво, що дійшла навіть до островів Антиподів і сягнула вершини могутності в століття революцій, промисловості та імперій?»

Ніал Фергюсон