Тепер йому не втекти

«Чоловік швидко крокував лісом. Він ішов просто на північ, геть від кордону. Стовпи дров стояли тут щільно один до одного, вгадувалися в темряві й далі. Імла швидко густішала. Підійшовши до однієї з полінниць, він хотів нахилитися, але озирнувся, ніби щось почув. Трохи далі в лісі стояла жінка в лижному костюмі під коричневою кофтою, з непокритою головою. Вона наступила на суху гілку, цей тріск він і почув. Вона помахала йому, щоб він не боявся, але було надто темно, і він її не помітив. Він нахилився і, просунувши руку під колоди, витяг звідти комбінезон і светр, потім стягнув із себе мундир; залишившись на холодному вечірньому вітрі в самій спідній білизні, швидко засунув усередину полінниці німецький мундир і дбайливо його сховав. Потім він натягнув на себе цивільний костюм і проробив усе це так спритно й швидко, що здавалося, ніби з землі просто виросла інша людина. Увесь час він діяв лише лівою рукою, але жінка не могла помітити цього в темряві; вона знала тільки, що перед нею людина, яка потай здійснила прекрасний подвиг, і ось він несподівано перевтілився в неї на очах. Імовірно, він провів у лісі весь день. Із собою в нього не було навіть рюкзака. Вона бачила, що він тремтить у своєму легкому одязі. Потім він розгублено озирнувся довкола — боєць Опору, він діяв на власний страх і ризик біля кордону в годину смертельної небезпеки, коли ті, хто жив у цих краях, майже щодня ставали переляканими свідками трагедій...»