Танкіст

Павла Стародуба призвали ще на початку війни в танкові війська, а вже у 43-му він став командиром танка. Удача завжди була на його боці. Пощастило йому й у битві під Прохоровкою, коли радянські танки пішли в самогубну лобову атаку на підготовлену оборону ворога. Павлу вдалося вибратися з палаючого танка, скинути тліючий одяг і, вже напівнепритомний, накинути на себе куртку, зняту з убитого німця. Уночі його винесли з поля бою німецькі санітари, прийнявши за свого співвітчизника.
У німецькому шпиталі Павло також уміє не видати себе, посилаючись на тяжку контузію — адже він уродженець Поволжя й по-німецьки говорить майже як рідною.
Так він опиняється на службі в «панцерваффе» — німецьких танкових військах. Тепер його завдання — потрапити на передову, перейти лінію фронту та допомогти радянській розвідці.